Виявлено, що літологічні екрани для пасток вуглеводнів формувалися здебільшого під час перехідного та синеклізного тектонічних режимів. Доведено, що у карбоні морський басейн заповнювався за схемою доцентрового нарощування відкладів з північного заходу та південний схід та від бортів до осі западини, що зумовило відповідну латеральну міграцію осадових формацій та переміщення зон максимальної концентрації вуглеводнів у продуктивних товщах карбону. Установлено, що, починаючи з пізньовізейського часу, на ділянках з великими швидкостями осадонагромадження формувалися гравітаційні дислокації, представлені дуговидними безкореневими скидами та структурними носами та вузькими асиметричними антикліналями, які утворилися внаслідок підвертання пластів під час сповзання блоків по дуговидних площинах скидів. Визначено, що внаслідок впливу сили земного тяжіння за умов тангенціального поперечного розтягнення Дніпровсько-Донецької западини над розломами, згідними фундаменту в осадовому чохлі північного борту сформувалися скиди сколювання: над незгідними - відриву та сколювання. Скиди відриву негерметичні та не можуть утримувати нафтових і газових покладів, скиди сколювання - надійні екрани для вуглеводневих скупчень.

  Скачати повний текст